Спогади свідків та жертв Голодомору 1932-1933 рр., які проживали у селах громади

Національний музей Голодомору-геноциду. Фото Едуарда Крижанівського

Голодомор є однією із найчорніших сторінок історії України. У 1932-1933 роках мільйони людей були приречені на голодну смерть лише через те, що вони були українцями – вільними господарями на своїй землі. Ця трагедія стала невимовним болем для українського народу, залишивши глибокий слід у пам’яті багатьох поколінь. Фактично одиниці залишилися живими серед тих, хто був свідком цього геноциду, організованого безбожною комуністичною тоталітарною системою… Нині у нашій громаді, у селі Плотича, проживають Піскар Лідія Степанівна та Федірко Валентина Зеновіївна. Люди відходять, як колись відійдемо й ми, щоб стати частиною історії, але залишаються для прийдешніх поколінь спогади – живі свідчення, що назавжди збережуть голоси минулого.

Сьогодні ми можемо дізнатися про історію із різних джерел та праць, але особливе місце займають спомини очевидців, які вдалося зібрати. Їхні свідчення – це не лише факти, а й емоції, переживання та жива правда, яка дозволяє глибше зрозуміти трагедію. Вони відкривають перед нами картину жорстокості, страждань і боротьби за життя в умовах, які неможливо уявити.

Ця публікація сформована за матеріялами дослідження Богдана Лановика, Миколи Лазаровича та Романа Матейко «Чорна тінь голодомору 1932-1933 років над Тернопіллям: Книга пам`яті», яке побачило світ у 2003 році. Історики зробили колосальну працю, зібравши спогади очевидців, що проживали на Тернопільщині, опублікувавши різні документи, твори художньої літератури та усну народну творчість, де відображена страшна картина Голодомору.

Чорна тінь голодомору 1932‒1933 років над Тернопіллям: Книга пам`яті. 70-м роковинам страхітливого голодомору 1932‒1933 років, пам`яті невинно убієнних мільйонів українських селян присвячується / Вступ. ст.; упоряд.: Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович, Р. М. Матейко. – Тернопіль: Джура, 2003. – 292 с. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/item/10810

Нехай ці свідчення стануть нагадуванням про трагедію, яка ніколи не повинна повторитися. Пам’ятаймо і передаваймо правду, щоб зберегти пам’ять про тих, хто став жертвою большевицького терору.

Вічна пам'ять невинно вбитим, Голодомором замореним... Нехай їхні душі знайдуть спокій, а їхній біль стане для нас вічним нагадуванням про ціну свободи і необхідність берегти правду.