Нарис історії села Івачів Горішній за матеріалами енциклопедичного видання «Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах».

Село належить до Ігровицького старостинського округу Білецької територіальної громади. Від 1947 до березеня 1991 р. називалося Верхній Івачів.

Розташоване на лівому березі р. Серет (ліва притока Дністра), за 13 км від м. Тернопіль і 4 км від найближчої залізничної станції Глибочок Великий. Географічні координати – 49° 39’ пн. ш. 25° 31’ сх. д. Середня висота над рівнем моря – 337 м. Площа населеного пункту – 1,2 кв. км.

Дворів – 107. Населення – 264 особи (2014 р.). Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки раннього палеоліту, черняхівської і празької культур.

Перша письмова згадка – 1463 р., згідно з актом поділу володінь між князями Збаразькими – Семеном, Солтаном і Василієм; власність Семена.

Назва походить, ймовірно, від давнього слов’янського імені – Івачо; за іншими переказами, від роду заняття місцевих мешканців – сівачі, згодом видозмінене на івачі.

У 15–17 ст. – один із осередків книгодрукування. Відомо, що 1672 р. село належало до Тернопільського “ключа”; на той час у селі проживало 17 родин; був став.

1869 р. в Івачеві проживало 512 осіб. У 1890 р. в селі – 675 осіб, із них 515 українців, 119 поляків, 41 єврей; діяли однокласна школа, 2 млини, фільварок і корчма. Велика земельна власність належала Юлієві Коритовському. У селі була кам’яна статуя (“Баба”).

Під час Першої світової війни село зазнало значних руйнувань.

В УСС і УГА воювали Семен Герій, Олексій Дзядик, Семен Дмитерко, Семен Зрайко, Степан Ковалик, Микола Кучерський, Семен Лотоцький, Дмитро Мотало, Дмитро і Йосип Олійники, Теодор Пригода, Петро Ярушевський та ін.

1921 р. в селі 110 будинків, у яких проживало 588 осіб. Діяли філії товариств “Просвіта”, “Січ”, “Сільський господар”, “Рідна школа”, драматичний гурток, хор, кооператива “Взаємна поміч”. 1925 р. працювали млин Коритовського й однокласна школа.

Упродовж 1934–1939 рр. село належало до ґміни Ігровиця. 1937 р. створено Горішньо-Івачівське водосховище.

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 28 уродженців села.

В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані близько 80 осіб; у т. ч. районовий провідник ОУН Микола Білецький, районові референти СБ ОУН Северин Борачок, Степан Турчин; у дивізії СС “Галичина” – Павло Крамар; криївки були у садибах Миколи Гнатюка, Пилипа Турчина. 23 лютого 1948 р. гарнізон МДБ провів у селі ревізію та обшуки і наказав селянам відбудувати приміщення сільської ради, яке за день перед тим спалили вояки УПА.

Є церква святого Воскресіння Христового (УГКЦ, 1897 р., мурована), "фіґура" Матері Божої, встановлено пам’ятний хрест на честь скасування панщини (друга пол. 19 ст.). Насипана символічна могила Борцям за волю України (1990 р.).

Діють фельдшерський пункт, клуб, бібліотека, 2 торгових заклади; туристична база ТОВ “Надзруччя-хліб” (18 га); розташовані водонасосна станція КП “Тернопільводоканал”, туркомплекс “Лісовий”; земельні паї орендує сільськогосподарське підприємство ТзОВ “Агрокомплекс”.

В Івачеві Горішньому народилися лікар, громадський діяч Богдан-Теодор Дзюбановський (1904–2003), службовець, редактор Олександр Дзядик (1894–1937), священик, блаженний новомученик українського народу (беатифікований 2001 р.) отець-редемпторист Зиновій Ковалик (1903–1941), педагог, самодіяльна художниця Ярослава Косовська-Добрянська (1910–1999), громадський діяч, краєзнавець Семен Лотоцький (1895–1984), душпастирює священик, журналіст, редактор о. Орест Глубіш; душпастирював священик, літератор о. Роман Дурбак, лікарську практику вели лікарі та громадські дічі Теодор Мисик, Тадей Сай, Сидір Сембай; археологічні дослідження проводили Зеновій Дець, Володимир Савич та ін.

Є водойма, гідрологічний заказник місцевого значення “Горішньоівачівський заказник” (37,4 га; південна частина Івачівської водойми з гідроспорудами, що є регулятором водного режиму верхньої частини басейну р. Серет та рівня ґрунтових вод прилеглих територій, а також місцем нересту і нагулу риби); Івачівський став (36 із 306 га; місце відпочинку та рибної ловлі).

У 2013 р. вийшла книжка "Івачів Горішній. Мого села обереги" (упорядник Н. Шподарунок).