Нарис історії села Ігровиця за матеріалами енциклопедичного видання «Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах».

Село, центр Ігровицького старостинського округу Білецької територіальної громади. Розташоване на р. Ігра (Млинівка, Потік; ліва притока Серету, басейн Дністра), за 17 км від м. Тернопіль та 11 км від найближчої залізничної станції Глибочок Великий. Через село проліг автошлях Тернопіль-Броди.

Географічні координати – 49° 41’ пн. ш. 25° 33’ сх. д. Середня висота над рівнем моря – 326 м. Площа – 4,5 кв. км.

Дворів – 387. Населення – 1010 осіб (2014 р.).

Поблизу Ігровиці виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту і доби пізньої бронзи.

Відоме від кінця 16 століття. Назва походить, найімовірніше, від гідроніма р. Ігра. За переказами, у дохристиянський період тут проводили ігри (язичницькі ігрища).

Зруйноване внаслідок турецько-татарських набігів і під час Національно-визвольної революції українського народу в середині 17 ст.

Наступна згадка – 1785 рік. 1832 р. в селі проживало 879 осіб. 1850 р. в селі заснована однокласна школа.

У 19 ст. в Ігровиці розвивалися різьбярство, ковальство та інші промисли; на виставці у Львові уродженець села Яків Голик за винахід великовагового воза відзначений 1-ю нагородою. 1880 р. в Ігровиці проживало 1305 осіб, із них 893 українці, 403 поляки, 9 євреїв; велика земельна власність належала Онуфрєві Туркулу; діяли фільварок, ґуральня, млин, 2 корчми, був став.

На початку 20 ст. велика земельна власність належала Коритовським, згодом Ґрохольським; у 1930-х рр. власники фільварку – євреї.

В УСС і УГА воювали Іван Бончук, Михайло Третяк, Микола Тютюнник (1869–1937) та ін.

1921 р. в селі 374 будинки, 2190 осіб.

Діяли філії “Просвіта”, “Січ”, “Сільський господар”, “Рідна Школа” та інших товариств, а також кооператива, районова молочарня, аматорський театральний гурток.

Упродовж 1934–1939 рр. Ігровиця – центр ґміни, до якої належали 8 сіл. 1935 р. в селі та хуторах проживало 2563 особи.

10 лютого 1940 р. частину польського населення органи НКВС вивезли на Сибір; того ж року в селі примусово створили перший колгосп. Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 82 уродженці села.

В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об’єднань – близько 115 осіб, у т. ч. районовий УПА Василь Відловський (1917–1945), повітовий військовий референт Володимир Остяк (1912–1944), районовий військовий референт Микола Тимочко (1918–1945); криївки були на садибах Івана Войтовича, Ганни Воловодюк, Анни Грицечко. 24 грудня 1944 р. в Ігровиці знищено, за різними даними, від 67 до 92 поляків; згідно зі спогадами офіцера КДБ Дмитра Чернігівського, цю акцію провів його підрозділ НКВС, переодягнений на бандерівців (твердження деяких польських дослідників, що цю операцію здійснив невідомий рейдуючий загін УПА чи місцева боївка, ймовірно, не відповідають дійсності, оскільки до цієї події ворожнечі між українцями і поляками в селі не було. Крім того, багатьох поляків того дня врятували саме від смерті українці, які переховували їх у власних будинках, нападники розмовляли російською мовою, і місцеві жителі не впізнали в жодному з них вихідця зі села). 2 березня 1945 р. вояки УПА підірвали вибухівкою 2-поверховий будинок, в якому мала бути розташована станиця “істрєбітєльного” батальйону (“стрибків”). У ніч із 13 на 14 серпня 1947 р. вояки УПА спалили в селі молотарку і пошкодили двигун. 1–21 жовтня 1947 р. в селі розташовувався гарнізон МДБ (понад 50 осіб), який проводив вивозову акцію родин підпільників. 22 січня 1948 р. в селі у бою з підрозділом МДБ загинули кущовий “Клименко”, ройовий “Султан”, бойовики “Коля”, “Хмара” і “Чорнота”.

1948 р. відновили колгосп; довголітні голови правління колгоспу Іван Данчак, Богдан Тис та ін. 1955 р. ряд будинків підтоплено. На початку 1960-х рр. село – електрифіковане, у 1997– 1998 рр. – газифіковане.

Є церкви Преподобної Параскевії Терновської (1886– 1888 рр., мурована, УГКЦ) і Преображення Господнього (перебудована в кінці 1980-х рр. з костелу (друга пол. 19 ст., УПЦ КП), капличка Матері Божої (1896 р., відбудована на початку 1990-х р.), дві нових каплички, “фіґури” Матері Божої (відновлена 1992 р., біля церкви Преображення Господнього) й на честь скасування панщини (друга пол. 19 ст.). Споруджено пам’ятники: полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967 р., скульптор П. Кубів), Меморіал воякам УПА (1992 р.); насипана символічна могила Борцям за волю України (1990 р.); встановлено пам’ятний хрест полякам, трагічно загиблим у грудні 1944 р. (2008 р.).

Діють ЗОШ І-ІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, аптека, цегельний завод ТОВ “Добробут”, 4 торгових заклади; земельні паї орендують сільськогосподарське підприємство “Золотий колос” і фермерське господарство “Ігровицьке”. Є недіючий млин.

Поблизу села були хутори Корчунок і Обручівка.

Корчунок – хутір, приєднаний до с. Ігровиця. Розташований за 2 км від села. У кінці 19 ст. на хуторі – 6 будинків. Назва походить, імовірно, від викорчуваного лісу, на місці якого замешкали перші поселенці. Частково зруйнований під час 1-ї світової війни. 21 квітня 1945 р. військовий підрозділ НКДБ здійснив на хуторі облаву; господарів будинку, де квартирував відділ УПА, заарештували, решту жителів хутора вигнали в с. Дубівці. У березні 1949 р. на хуторі було 15 будинків, 58 осіб. У 2012 р. на хуторі – 2 будинки, 1 особа. Поблизу хутора в місцевості “Звіринець” його мешканці спорудили “фіґуру” (кін. 19 ст., розбита за часів радянської влади), хрест із неї нині на напівзруйнованій “фіґурі” св. Миколая біля церкви Архістратига Михаїла у с. Дубівці.

Обручівка – хутір, виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів. Розташований за 3 км від села. Відомий від середини 19 ст. Назва походить, імовірно, від розташування хутора – колом (обручом); за іншими переказами, від заняття мешканців – виготовляли металеві обручі до дерев’яних діжок. У лютому 1940 р. частину мешканців хутора органи НКВС виселили у Республіку Комі (нині Російська Федерація); після повернення зі заслання у 1946 р. більшість мешканців (Марія Бодасюк, Ярослава Каплун, Василь, Данило, Дмитро, Катерина, Стефанія і Текля Флисники) поселилися в с. Дубівці. На початку 1948 р. на хуторі – 9 будинків, 40 осіб; того ж року мешканців переселили в с. Ігровиця. Нині на місці хутора – поле.

В Ігровиці народилися греко-католицький священик, громадський діяч, журналіст, редактор, літератор, композитор Володимир Держирука (1882–1932), доктор медичних наук Ігор Дзюбановський (1951 р. н.), польський художник Антоній Єзерський (1859–1939), громадсько-політичний діяч Степан Лисий (1894–1937), археолог, історик Володимир Савич (1923– 1995); проживає педагог, господарник Андрій Каплун; душпастирював православний священик Василь Павлишин (в майбутньому архієпископ Тернопільський і Кременецький Іов), учителювали громадсько-культурний діяч Зеновій Грицай, заслужений працівник освіти України Віктор Лобас, працював господарник, громадський діяч Борис Сидоренко; археологічні дослідження проводив Олександр Ситник; перебували громадсько-політичний, державний діяч Леонід Кравчук, польський громадсько-політичний діяч Яцек Ключковський та ін.