Нарис історії села Плотича за матеріалами енциклопедичного видання «Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах».

Село центр Плотицького старостинського округу Білецької територіальної громади. Розташоване на лівому березі р. Серет (ліва притока Дністра), за 6 км від м. Тернопіль і за 2 км від найближчої залізничної станції Глибочок Великий. Східною околицею села проліг автошлях Тернопіль-Броди.

Географічні координати – 49° 37’ пн. ш. 25° 33’ сх. д. Площа населеного пункту – 2,6 кв. км.

Дворів – 420. Населення – 1345 осіб (2014 р.).

Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту.

Відоме село Плотича від 1-ї половини 16 ст., за переказами, його заснували брати Чистилівські. Назва походить, імовірно, від слова пліт (загороддя), за ін. переказами, від місця, де був “пліт” для переправи через р. Серет.

У 18 ст. село – власність львівського коменданта і ґенерал-майора коронних військ Феліціана Коритовського (близько 1720-1810; за сімейними леґендами, Коритовські володіли Плотичею майже 400 років), який у 2-й половині 18 ст. збудував палац, а наприкінці того ж століття посадив парк.

Від 1810 р. Плотича – власність маршалка тернопільської шляхти і члена парламенту Галичини Францішека (Франциска) Коритовського герба Мора (власника Тернополя), який народився 5 квітня 1768 р. у родинному містечку Коритові (нині село над Бугом у Польщі), все життя був військовим, а вийшовши у відставку, поселився в селі Плотича, що належало його бездітному дядькові Феліціану. У 1815 р. в Плотичі померла Ядвіґа Коритовська. Після смерті у 1834 р. Францішека, який на початку 19 ст. перебудував палац, Плотича перейшла до його сина Еразма Коритовського (1816–1870).

1832 р. в селі проживало 236 осіб. 1844 р. тут народився посол крайового сейму і член повітової ради в Тернополі Юліуш Коритовський. 1854 р. в селі працювала однокласна школа. 1862 р. при палаці збудували римо-католицьку каплицю. У 1883 р. за фінансового сприяння Юліуша і Ванди Коритовських спорудили костел, що у 1917 р. внаслідок військових дій зазнав руйнувань, реставрований у 1938 р. До Першої світової війни в палаці зберігалися портрети родини Коритовських.

1890 р. в селі проживали 1068 осіб, з них – 208 українців, 847 поляків і 13 євреїв; велика земельна власність належала Юліушеві Коритовському; працювали фільварок, цегельня, ґуральня і 2 корчми.

Під час Першої світової війни більшість будинків знищено. В Леґіоні УСС і УГА воювали Іван Кисіль, Осип Стеткевич (хорунжий; 1895 р. н. – р. см. невід.) та ін.

Діяли філії товариств “Просвіта”, “Сокіл”, “Сільський господар” та інших, а також кооператива і польські організації.

У 1931 р. – в селі 257 будинків, 1237 жителів; 1932 р. працювала трикласна школа. Протягом 1934–1939 рр. Плотича належала до ґміни Глибочок Великий.

До Другої світової війни у Плотичі були 2 пам’ятники-надгробки з написами вірменською і турецькою мовами (1763 р. і 1768 р.).

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 27 уродженців села, з них – 12 поляків.

За зв’язок із ОУН протягом 1947–1950-х рр. заарештовані переселенці із сіл Вілька та Ожанна (Польща) Емілія, Марія і Прокіп Кашицькі, Марія Процик і Марія Струк. 18 березня 1945 р. вояки УПА підірвали триповерховий будинок, в якому мала розташовуватися станиця “істрєбітєльного батальона” (“стрибків”), спалили МТС і знищили устаткування новоствореного колгоспу. У жовтні 1945 р. зі села переселили останніх поляків із ксьондзом Валеріаном. 10 грудня 1947 р. в селі підірвали бюст Й. Сталіна.

Протягом 1950–1953 рр. виходила газета, орган політвідділу Плотицької МТС “За комунізм” (номери зберігаються у Державному архіві Тернопільської області). 1957 р. в селі відкрили ковбасний цех. Є пам’ятка архітектури національного значення палац Коритовських (1720 р., за ін. даними 2-а пол. 18 ст., нині в цьому приміщенні – обласна протитуберкульозна лікарня); церкви св. Димитрія Солунського (1883 р., у радянський період – колгоспний склад; перебудована з костелу і реставрована 1990 р.; УПЦ КП) і Успіння Пресвятої Богородиці (1900 р., мурована; УГКЦ), в якій зберігається стародрук – Євангеліє (1690 р.), капличка Матері Божої.

У боях за Плотичу і навколишні села загинуло 479 червоноармійців; вони поховані на території сільського парку.

Споруджена братська могила воїнам Червоної армії, полеглим у 1944 р. (1956 р.), посередині кладовища пам’ятник – скульптура воїна на постаменті (1970 р.); встановлено пам’ятний знак на честь 50-річчя скасування панщини (1898 р.). На цвинтарі є братська могила 43-х поляків, які загинули 8 березня 1944 р. (2007 р.).

Працюють ЗОШ І-ІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, дитячий садочок “Берізка”, обласна комунальна протитуберкульозна лікарня, ФАП, відділення зв’язку, ТОВ “Виробничо-комерційна фірма” “Декор”, ТДВ “Агропромтехніка”; СМП: “Конист”, “Модуль”, “Софіт”, “Топільче”, ПП “Рибак” (ковбасний цех), 4 торгових заклади, кафе-бар “Талісман”; земельні паї орендують ПП “Агроспецгосп” та Держекспертцентр.

Поблизу села був хутір Бухтанка.

Бухтанка – хутір, виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням мешканців. Розташований за 3 км від села. Назва походить, імовірно, від однойменної назви поля, де виник хутір у 1920-х рр.; заселили польські колоністи. У 1940 р. частину польського населення вивезено на Сибір. У 1945 р. частину мешканців переселили у Польщу, будинки розібрали. У березні 1949 р. на хуторі – 3 будинки, 8 осіб; у лютому 1952 р. – 1 будинок, 3 жителі.

У селі народилися польський краєзнавець Владислава Більська-Хома (1932 р. н.), правник, фахівець митної справи Леонід Бобелюк (1959 р. н.), кандидат технічних наук Надія Гащин (1960 р. н.), лікар-уролог вищої категорії, кандидат медичних наук Володимир Хорош (1963 р. н.); проживав учасник національно-визвольних змагань, громадський діяч Орест Ярош, працювали фотохудожник і народний цілитель Андрій Зюбровський, педагог, майстер спорту із зимового єдиноборства Петро Куць, громадський і спортивний діяч Артем Луговий, лікар, громадський діяч Ярослав Чайківський; у місцевій школі навчався літературознавець, прозаїк Любомир Сеник; душпастирював архієпископ Тернопільський і Кременецький Іов (у миру – Василь Павлишин), перебував ґенерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник; поблизу Плотичі у червні 1917 р. загинув російський військовий льотчик штабс-капітан Євграф Крутень.

У селі проживає співачка, педагог, громадська діячка, заслужений працівник культури України Світлана Сорочинська (1969 р. н.).

Є природоохоронний гідрологічний об’єкт загальнодержавного значення “Серетський заказник”, орнітологічний заказник загальнодержавного значення “Чистилівський заказник”, пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення “Плотицький парк” (7,8 га).

Про населений пункт ідеться у книзі Владислави Більської-Хоми “Z podolskiej Płotyczy na zachód polski”.