Нарис історії села Мшанець за матеріалами енциклопедичного видання «Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах».
Село центр Мшанецького старостинського округу Білецької територіальної громади. У 1975–1990 рр. називалося Переможне. Розташоване на правому березі р. Верховинка – ліва притока Серету, басейн Дністра, за 35 км від районного центру і 15 км від найближчої залізничної станції Курівці. Через село пролягає автошлях Тернопіль-Броди-Червоноград.
Географічні координати: 49° 45’ пн. ш. 25° 29’ сх. д. Територія – 2,88 кв. км.
Дворів – 188. Населення – 621 особа (2014 р.).
Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту, черняхівської і давньоруської культур. На полях поблизу Мшанця знайдено знаряддя праці людей кам’яної доби: кремінні сокири, долота, ножі, наконечники списів, скребла шкір, серпи.
Перша письмова згадка – 1463 р. Назва села походить, за леґендою, від того, що люди селилися на родючих землях, які часто завойовували турецько-татарські орди, а людей забирали в неволю. Ті, які залишилися, сходилися докупи й утворювали так звані мішані поселення – Мішанець-Мшанець.
За переказами старожителів, перші поселення були в урочищах Кам'янська, Мельницьке, Загребля, Під ланком.
1648 р. через село проходило козацько-селянське військо під проводом гетьмана України Богдана Хмельницького, який поспішав із Збаража назустріч польському військові короля Казиміра; 1734 р. – загони гайдамаків під проводом полковника Верлана; 1812 р. – загони французької армії Наполеона.
У 1902 р. велика земельна власність належала Вайслазам.
У 1914 р. село окупували російські війська. 1915 р. всіх жителів було евакуйовано. Селяни, які мали тяглову силу (коні), були вивезені в Оброшино та Верхобужжя Львівської області, а які не мали – у Ґмінд, Моравію і Чехословаччину. 1918 р. ці люди повернулися в село, але хати були всі знищені. Залишилися церква, школа і два двори. Жителі копали землянки, там і жили.
У 1933 році в Мшанці виникла велика пожежа.
На фронтах Другої світової війни загинуло 20 жителів села, 15 – пропали безвісти.
На Сибір у 1947–1950 рр. було виселено 16 родин із села, 12 осіб заарештовано і засуджено від 10 до 25 років каторжних робіт. Репресовано, а згодом реабілітовано близько 40 жителів села.
Діяли філії “Просвіта”, “Рідна школа”, “Сільський господар” та інші товариства, кооператива.
Є церква св. Архистратига Михаїла (1794 р., кам’яна, реконструйована). Встановлено пам’ятні хрести на честь скасування панщини та боротьби за тверезість (1896 р.); споруджено пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні, братську могилу на місці поховання 21- го воїна Червоної армії (1965 р.).
Працюють ЗОШ І-ІІІ ступенів, Будинок культури, бібліотека, фельдшерський пункт, відділення зв'язку, краєзнавчий музей, офтальмологічний санаторій “Барвінок”, молокозавод, хлібопекарня, пилорама, торгові заклади.
При Будинку культури діє Народний аматорський хор «Галичина».
До села приєднаний хутір Манюки, що розташований за 500 м на північний захід від нього. Нині на хуторі – 37 дворів, 111 жителів.
У селі народилися господарник Михайло Бородюк (1945 р. н.), музикант, лірник Степан Град (1886 р. н.), композитор Данило Роздольський (1875 р. н.), кандидати економічних наук Степан Кубів (1962 р. н.) і Андрій Мороз, кандидат фізико-математичних наук Іван Гаврищак.
