Спогади жительки села Ігровиця Павловської Мар’яни Полікарпівни про Голодомор.
Павловська Мар’яна Полікарпівна,
під час голодомору проживала
у селі Цвітне Олександрівського району
теперішньої Кіровоградської області:
Пам`ятаю, одного ранку 1929 р. до нас прийшли і сказали, що сім’ю виселяють.
Взяти для сім’ї 32 кг вантажу. На станції Шестиковка майже половину сімей села погрузили в товарні вагони і повезли в Архангельську область. На станції Плісецьк всіх повели у бараки, які вже були збиті з дощок. Було дуже холодно. Люди хворіли і помирали.
Хтось написав листа до Сталіна, що дуже гинуть діти і прийшла відповідь, що якщо в когось залишилася родина, то можуть дітей забрати.
З нашого села приїхав чоловік і забрав нас дітей в село Цвітне. Я жила у діда своєї матері Пасічника Михайла Григоровича.
Дід мав 80 арів землі і ми всі працювали разом. В 1932 році, коли здали державну поставку, через місяць знову принесли повідомлення ще стільки здати. Люди здавали все, що могли, бо боялися щоб їх не забрали. Дехто закопав трохи зерна, то ночами мололи на жорнах і пекли паляниці, а хто не мав, то змушені були голодувати. Страшно було поглянути на людей. Пам’ятаю, що біля річки росли дерева і на листі була мошка. Люди рвали ці листки, обжарювали і їли. Їли все, навіть кінський кізяк.
Одного разу я з подружкою пішла в ліс. Бачимо жінка копає яму і поклала туди своїх двох дітей, які ще були живі. Вона сказала нам, щоб ми не боялися, бо вони все одно помруть і не буде кому поховати. Село, як вимерло. Будинки стояли пустками, бо половину населення вивезли, а решта помирала з голоду. Ми всі вижили, бо дід мав трохи захованого зерна і ми так перебивалися. Я не бажаю нікому пережити таке.
