Білецька громада провела в останню дорогу Героя Шумського Василя.
У середу, 1 квітня 2026 року, жителі Білецької громади провели в останню дорогу захисника України Шумського Василя Богдановича, який віддав своє життя у бою з російськими окупантами, відстоював свободу та незалежність нашого народу та його мирне життя на рідній землі.
Шумський Василь Богданович, 13 жовтня 1981 року народження, був солдатом, стрільцем-санітаром механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4941. Воїн загинув 29 липня 2024 року під час виконання бойового завдання, внаслідок штурмових дій ворога та артилерійського обстрілу, в районі населеного пункту Воздвиженка Покровського району Донецької області. Два довгі роки родина перебувала в очікуванні, але, на жаль, підтвердилось невідворотнє…
Нині, у весняний дощовий день, На щиті зустріли воїна Василя. Велика втрата об’єднала рідних, близьких, побратимів, працівників місцевого самоврядування, односельчан і жителів Білецької громади, у молитві, вдячності, та пошані. Люди виходили на дороги наших сіл, щоб з поклоном провести Героя на його останній мандрівці до дому, щоб підтримати, розрадити матір, яка проводжала свою єдину дитину у вічність…
На початку села Івачів Долішній похоронна процесія зустріла траурний кортеж. Священники зачитали євангельський уривок, а відтак похоронний похід рушив до рідного обійстя, де зростав, мужнів та проживав, полеглий захисник України. Діти встелили дорогу квітами, а небо, немов розділяючи людське горе, скропило її дощем.
Біля будинку священники прочитали уривок Святого Письма, востаннє Герой попрощався із рідними порогами. Під тужливу пісню-реквієм «Гей, плине кача», звуки траурного маршу, стрілецьких і повстанських пісень, скорботна громада вирушила до святині села – церкви святого апостола і євангеліста Луки, де відбувся чин похорону убієнного воїна Василя.
Зі словом проповіді до присутніх звернувся парох села отець Орест Глубіш. Він зазначив: «Два роки було очікування, два роки була надія, два роки була молитва… Василь повернувся, щоб ми його поховали як християнина, як захисника, як Героя. Він пожертвував своє життя на вівтар нашої України, за ближніх, за весь наш український народ.». Священник зазначив, що будучи далеко від рідного дому, воїн переживав за свою матір, він старався долучитися до відновлення святині, але найбільше він віддано служив своєму народові!
На церковному подвір’ї останні військові почесті Герою віддали присутні від імені Головнокомандувача Збройних Сил України військовослужбовці.
З гордим смутком і сльозами, під спів поминальних піснеспівів та скорботний церковний дзвін, велика українська родина віднесла домовину полеглого захисника на цвинтар до місця вічного спочинку.
«Від імені Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України прошу Вас прийняти цей прапор як символ Держави, якій він вірно та віддано служив…», – із цими словами скорботна родина загиблого Героя отримала прапор нашої держави, яку ціною власного життя захищав їхній син…
«Защемить біль у рідних серцях, встрелять залпом з стрілецької зброї… Боронитиму вас в небесах, доєднавшись до наших Героїв…», – на прощання прозвучали слова пісні, що є неначе останнім словом воїна Василя. Він виявив мужність та жертовність, залишив високий чин боротьби за свій народ. «Любов ніколи не минає…» (1 Кор. 13: 8), як навчає нас апостол Павло, тому, зберігаючи пам’ять, творячи молитву, ми завжди споглядатимемо на небеса! Віримо, що там серед тисяч борців за волю України, серед наших мучеників та сповідників, перебуватиме душа полеглого воїна. Герої не вмирають! Герої назавжди залишаються у наших серцях!
Вічна пам'ять та слава Герою! Неминуча відплата ворогам!
