Свій 90-літній ювілей відзначила жителька села Великий Глибочок – Млиновська Марія Михайлівна!
З нагоди поважного ювілею Марію Михайлівну привітали сільський голова Дмитро Малик та директор Центра надання соціальних послуг Білецької сільської ради Ольга Рудакевич.
Марія Михайлівна Млиновська народилася і проживає у мальовничому селі Великий Глибочок, що розташоване на берегах річки Нестерівка. Вона була третьою дитиною в сім’ї, мала старших брата і сестру. Події Другої світової війни болюче торкнулися долі її сім’ї, як і тисяч інших українських родин, що були відірвані від своєї землі або пережили окупацію.
Ювілярка пригадує, що коли прийшли німці, то переважно добре ставилися до місцевого населення, дітям навіть давали солодощі та цукор кубіками, але не обійшлося й без біди, коли на роботи до Німеччини почали забирати остарбайтерів – серед них опинилася старша сестра, яка згодом оселилася в Польщі. Коли наступав фронт, то пригадує як ховалися під лаву чи до льоху…
Після відходу німців прийшли «визволителі», які почали чинити погроми та грабунки в селі. Із жахом іменинниця пригадує як москалі грабували людські хати, забирали речі та свійських тварин, залякували людей. Їхню господарку врятувало те, що батько зробив у хліві приспособу, яку солдати не змогли відкрити. Також червоноармійці заселилися до людських домогосподарств і робили, що хотіли. На очах дитини вони гримали у двері, а також хотіли підірвати гранатою будинок, але батько іменинниці, ветеран австрійської армії, не дав цього зробити – на свій страх і ризик він став перед москалями і присоромив їх, сказавши, що військова гідність не дозволяє такого чинити… і ці слова таки знайшли місце у жорстоких серцях…
Старшого брата Марії Михайлівни мобілізували на фронт там він попав у полон, після війни совєти засудили його, як «ворога народу» і відправили на заслання, так як і робили із тисячами інших полонених, які вижили й повернулися та були засуджені й відбували покарання в таборах ГУЛАГу… До рідного села він не повернувся, щоб підтримувати зв’язок та не дати йому загинути рідні передавали все, що могли.
У той час люди бідували, щоб вижити тяжко працювали. До школи Марія Михайлівна ходила, але коли треба було допомагати по господарству, особливо на весні шкільну парту заміняв випас худоби. Від природи маючи хист навчилася сама читати, має добру пам’ять і сьогодні бува пригадує вірші, які вивчали у школі.
У повоєнний час, коли у селі організували місцевий колгосп, Марія Михайлівна почала працювали на фермі, звідки й вийшла на пенсію. Доводилося тяжко, працювала до ночі, а вже о 5:00 ставала на першу дійку. Після важкого робочого дня, знаходила сили, щоб прищепити дітям любов до українського слова, тихо співаючи народних пісень. Із чоловіком, що працював електриком у Великому Глибочку, виростили трьох дітей, жили душа в душу, розбудовували обійстя. Разом долучилися до відродження духовного та національного життя села. Десять років тому ювілярка поховала чоловіка, але добрий спогад про нього завжди носить у серці.
По виході на пенсію займалася хатніми справами. Допоки мала сили, не опускала нагоди у неділю та свята бути у церкві на Службі Божій. Хоч після травм підводить здоров’я, але прагне допомогти доньці, яка є її опорою, але тепер найбільшою працею і натхненням є постійна молитва за свій рід, за наших воїнів, за Україну. Ювілярка радіє великій родині, а особливо чотирьом онукам і двом правнукам.
Ми доєднюємось до слів привітань та побажань! Щиро зичимо Вам здоров’я, сил і снаги до життя! У життєвих випробуваннях Ви зберегли віру та надію, а сьогодні ділитесь життєвою мудрістю та є берегинею роду! Бажаємо, що Господь Бог обдаровував Вас земним і небесним благословенням, душевним спокоєм, щастям і радістю в родинному колі! Хай кожен день Вам приносе яскраві промені тепла, світла та добра!
