Білецька громада провела в останню дорогу Героя Юрія Слишика.
Сьогодні, 25 серпня 2024 року, жителі Білецької громади провели в останню дорогу молодого загиблого захисника України Слишика Юрія Володимировича, який поклав своє життя у боротьбі з московським агресором, захищаючи незалежність України та оберігаючи мирне життя нашого народу на своїй землі.
Солдат Юрій Слишик (30.05.1997-20.08.2024) був навідником аеромобільного відділення аеромобільного батальйону військової частини А0284. До мобілізації був учасником рок-гурту «В Полоні Долі», як талановитий музикант писав пісні.
Вшанувати пам’ять, помолитися за спочилого Героя зібралися рідні та близькі, однокласники, одногрупники, колеги-музиканти, друзі та побратими, односельчани та жителі усієї громади.
Серце краялося від болю… Трохи більше двох місяців молодий воїн прослужив у лавах Збройних Сил України та На щиті повернувся до рідного села... Звідусіль лунали слова вдячності та підтримки скорботній родині з приводу непоправної втрати. Юрій не побоявся стати на захист України і показав приклад найвищої любові, гідності та патріотизму.
Вчора, у День Незалежності України, вперше залунали слова заупокійної молитви в домі спочилого, а сьогодні провели його до вічності. Під час проповіді отець-мітрат Роман Гриджук зазначив, що подібно до того як рани на тілі Христовому виточили вічне життя для нас так і «в ранах воїна Юрія наше життя на землі». «Разом із нами він був в любові до свого народу, своєї України, за яку віддав життя… сьогодні в його очах сяє світло вічности…», – промовив до похоронної громади священник.
Сумна родина і важко знайти слова, щоб її утішити… Та будьмо певні, що воїн Юрій відійшов до Бога, Який приготував для нього найкраще, як написано: «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1 Кор. 2:9).
Далі похоронна процесія, із сумом і сльозами на очах, під звуки траурного маршу, поволі рушила до храму святого архистратига Божого Михаїла, де звершили чин похорону воїна Юрія. На шляху до храму біля каплички священники зачитали Євангеліє. Похоронний похід супроводили тужливі дзвони церкви, до якої з маленьку все поспішав воїн та де прислуговував у святому вівтарі.
З церкви рушили на цвинтар по останній блаженній дорозі до тихої пристані й місця спочинку загиблого Героя під спів стрілецьких та повстанських пісень і звуки похоронного маршу. З гордим смутком домовину супроводить велика українська родина, що розділяє біль втрати і смуток кожного…
«Від імені Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України прошу Вас прийняти цей прапор як символ Держави, якій він вірно та віддано служив…» – із цими словами скорботна родина загиблого Героя отримала прапор нашої держави, яку до останнього подиху захищав їхній син, онук, брат.
Наприкінці похорону у вирій злетіли птахи... Віримо, що душа Героя віднайде блаженний упокій в Царстві Небесному, а Україна вистоїть та переможе в цій боротьбі! Герої не вмирають! Герої назавжди залишаються у наших серцях!
Вічна пам'ять та слава Герою! Неминуча відплата ворогам!
