Білецька громада провела в останню дорогу Героя Ігоря Федорчака.
1 лютого 2024 року жителі Білецької громади провели в останню дорогу юного загиблого захисника України Федорчака Ігоря Вікторовича, який героїчно віддав життя за Батьківщину, захищаючи її незалежність та оберігаючи вільне життя нашого народу на своїй землі від зазіхань московських орд.
Федорчак Ігор Вікторович, 1994 року народження, був сапером. Загинув 25 січня 2024 року під час виконання бойового завдання за призначенням поблизу села Вербове у Запорізькій області.
Юний воїн у мирний час був музикантом-інструменталістом, писав свої пісні та працював у музичній школі. У його планах була організація музичного гурту, але обов’язок перед Батьківщиною покликав хлопця захищати її на полях битв. Він віддав своє життя, мрії та плани, щоб Україна вистояла у боротьбі із московським окупантом.
Вшанувати пам’ять, помолитися за спочилого Героя зібралися рідні та близькі, вчителі та однокласники, друзі та побратими, односельчани та жителі усієї громади.
Траурний кортеж зустрічали на колінах із квітами. Цвіт нації злетів до неба, оберігаючи свободу та незалежність українського народу! Серце краялось від болю, адже жорстока війна забирає найкращих… Звідусіль лунав церковний дзвін, закликаючи людей до молитви та шани, вдячності та підтримки скорботній родині з приводу непоправної втрати.
Далі похоронна процесія, із сумом і сльозами на очах, під тужливу мелодію «Гей, плине кача», поволі рушила до храму святої княгині Ольги у селі Біла, де звершили чин похорону загиблого захисника Вітчизни Ігоря. Із неба свої проміння посилало зимове сонце, мов запевняючи: світла душа Героя серед нас та завжди буде з нами!
Юний воїн не стане під шлюбний вінець. Тому за давнім звичаєм за труною несли весільний коровай. Нареченою Героя стала Україна, подібно як Церква Христові, що освятив Її Своєю Святою Кров’ю (Еф. 5:25).
Похоронну відправу очолив архиєпископ Тернопільський і Бучацький Кир Тихон. Під час проповіді при похованні Героя владика наголосив, що «немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…» (Івана 15:13). Він закликав всіх до вдячності та підтримки воїнів: завдяки воїнові Ігореві та тисячам інших українських воїнів, що любили Україну та поклали найдорожче на вівтар Її свободи, ми у тилу живемо під мирним небом, лише чуючи зрідка звуки тривоги та не знаючи жаху окупації. Арихиєпископ Тихон пригадав: «Воїн Ігор, як і багато інших молодих людей, у далекому 2014 році, коли розгорявся вогонь війни, були школярами та студентами, а нині стали Героями, сильним поколінням, що боронить незалежність України.»
Сумна родина і важко знайти слова, щоб її утішити… Та будьмо певні, що воїн Ігор відійшов до Бога, Який приготував для нього найкраще, як написано: «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1 Кор. 2:9).
З церкви рушили на цвинтар по останній блаженній дорозі до тихої пристані і місця спочинку загиблого Героя під спів Трисвятого й похоронного маршу. Також звучала пісня-молитва за Україну, що оспівує «пам’ять убієнних за волю синів». З гордим смутком домовину супроводить велика українська родина, що розділяє біль втрати і смуток кожного…
«Від імені Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України прошу Вас прийняти цей прапор як символ Держави, якій він вірно та віддано служив…» – із цими словами скорботна родина загиблого Героя отримала прапор нашої держави, яку ціною власного життя захищав їхній син, онук, брат.
Віримо, що наша молитва буде почута Богом! Душа Героя віднайде блаженний упокій в Царстві Небесному, а Україна вистоїть та переможе в цій боротьбі! Герої не вмирають! Герої назавжди залишаються у наших серцях!
Вічна пам'ять та слава Герою! Неминуча відплата ворогам!
