Спогади жительки села Плотича Ронської Ганни Трохимівної про Голодомор.
"Згадаймо 32-й… Україна… страшний голод…
Навчімося згортати крихти хліба в кулачок,
Бо дотепер пронизує кістки жахливий холод,
Коли у фільмах бачим спухлих діточок.
То ж, Боже, дякуєм Тобі, що наші діти не голодні,
Що завжди біля них батьки,
І нині згадуєм і молимось за тих, що у роки голодні,
Заснули, не діждавшись ситої весни…" - Антоніна Довгань
"Багато розповісти про Голодомор 1933 року не можу, бо була ще зовсім малою, та й років минуло чимало.
Наша сім’я на той час складалася із чотирьох чоловік: батько – Мазур Трохим Федорович, мати – Мазур Марія Олексіївна, брат – Мазур Олексій та я.
Братові було 6 років, мені – 2.
Коли ми підросли, нас завжди лякали бабою Баландинихою, як тільки ми не хотіли слухатися. Я питала мами про неї, і вона розповіла, що в Голодомор раптом стали пропадати малі діти. Ніхто не знав, де вони дівались. Пішла чутка, що стара Баландиниха краде їх і їсть. Але доказів не було, хоча були підозри. Так тривало певний час. Та одного разу у сусідки тієї старої пропала дитина – хлопчик п’яти років. Жінка обшукала всюди, його ніде не було. Тоді вона пішла до Баландинихи. Хата була відкрита і порожня, на подвір’ї теж нікого не було. Але тут вона помітила, що льох відчинений. Жінка зайшла туди і побачила, що її дитина підвішена за ніжки головою вниз, і з шиї у відро стікає кров. Баба стояла поруч із тілом. Жінка почала дуже кричати. На крик збіглися люди і Баландиниху вбили відразу ж там, у льосі.
Також пригадую, як брат розповідав, що весною збирав хрущів, які сам їв і мені малій давав.
Щоб вижити, мати варила лободу, кропиву, щирицю.
Відразу біля села був ліс, через дорогу від нашої хати, куди батьки ходили по ягоди і гриби.
Батько розповідав, що було багато випадків, коли люди помирали від отруєння грибами.
Було дуже голодно. Бувало, йде чоловік по дорозі і раптом впав та й не встав більше. Тіла збирали на вози, які тягнули здоровші чоловіки (бо коней поїли), і везли на цвинтар в ями. Більше не можу пригадати, бо батьки не дуже охоче згадували ті часи. Але я завжди боялися, щоб знов такого не сталося".
Мешканка села Плотича Ронська Ганна Трохимівна, яка народилася 1931 року в с. Малі Лисівці Сквирського району Київської області.
