1 листопада – поминання спочилих.
Осінь, як і кожна пора року, є символом минущості та недовговічності нашого життя на землі. Ще недавно все навколо зеленіло, квітло та буяло, а нині втрачає свою красу, жовкне та опадає. Такою є правда життя: усе має свій початок та свій кінець. Христос у Євангелії від Івана, приводячи аналогію з пшеничним зерном, яке, помираючи в землі, дає «рясний плід», навчає тому, що смерть є необхідною для доброго врожаю. Так проминають покоління людей, але залишають після себе нащадків. Наше життя тут є дочасним, але необхідним для здобуття вічності: «сіється в тлінні, а встає у нетлінні; сіється в безчесті, а встає у славі; сіється в безсиллі, а встає у силі», як писав до коринтян апостол Павло.
Наші предки глибоко усвідомлювали цей парадоксальний принцип: смерть – це шлях до життя. Із багатьох етнографічних розвідок ми черпаємо інформацію про «осінні діди» – особливе поминання спочилих у нашому народі. Звичай молитися за померлих, влаштовувати обіди, співати тужливих пісень, зокрема про сиріт, у ці поминальні дні має давнє коріння, яке не відійшло із приходом християнства, а лише утвердилося й набуло глибоко богословського змісту. Ці осінні діди стали основою для формування батьківських субот: перед Покровою, святом великомученика Дмитра та архистратига Михаїла, у різних регіонах нашої держави.
Для галичан осінній час є багатий на низку історичних подій, що теж позначилися на вшануванні минулих поколінь. Не випадково День всіх святих, який у Римо-Католицькій Церкві припадає на 1 листопада (в унійних та православних Церквах відзначається у першу неділю після Зелених свят), у нашій традиції пов’язаний із поминанням спочилих, зокрема тих, які боролись за волю України. Це переплетено не з чужим американським «Хелувіном» чи кельтським «Самайном», який нам насаджує сучасний світ, а із листопадовим чином, коли національні українські сили повстали, щоб відновити українську державність. Далі на формування поминальної культури впливали злочини перших і других совітів, нацистського окупаційного режиму, що принесли плач і смерть у багато сіл і міст нашого краю. За спокій всіх невинно убієнних лунає нині молитва!
Важливо передати цю свічку пам’яті нашим дітям, щоб вони пронесли її через усе своє життя та передали прийдешнім поколінням. Людина живе доти, доки її пам’ятають – це аксіома нашого буття. Так і народ матиме майбутнє лише за умови, що пам’ятає своє минуле.
Наша молитва є виявом любові до наших спочилих, а наші добрі спогади про них – це багатство, яке найцінніше над усе. Тому, приймімо на могили, віддаймо шану всім спочилим, а особливо нашим убієнним Героям минулої та сучасної доби, адже завдяки їм ми маємо таку можливість. Розкажімо своїм дітям про історію їх життя, про їх подвиг та добрий приклад. Хай цей вогонь пам’яті ніколи не згасне у нашому серці, а освітить та зігріє наші душі у похмурі осінні дні! Хай Господь дарує спочилим вічний спокій та оселить їхні душі у Небесному Царстві!
