90-ті роковини Голодомору – геноциду українського народу.
"Рік 1933" - картина Віктора Цимбала, якою митець одним із перших розповів людям про Голодомор.
Історія України, немов вишиванка, у якій переплелись хрестики різної барви. Вона велична і звитяжна та водночас трагічна і сумна. Та, як писав Павло Тичина, сила Правди нашого народу «ніким звойована ще не була» – серед різних випробувань вона знову проростала на зболілих кістках борців за Україну! Серед сторінок нашої історії ХХ століття вирізняється тим як швидко розвивались події: від Української революції до поневолення спершу Наддніпрянської України, а згодом і західноукраїнських земель, тоталітарним комуністичним режимом, що став тюрмою народів…
Щоб придушити вільний дух українців, які боролись за власну державність, спершу більшовики організували штучний голод 1921-1923 років. Та це зламало духу українського селянства, що було нащадками славного козацького роду та берегло національну пам’ять, культуру та звичаї.
Далі, коли заходи насильницької колективізації не приносили потрібних результатів, а повстанський селянський рух продовжував із новою силою наростати, сталінський режим використовує із більшим розмахом страшну зброю штучного голоду. Факт Голодомору замовчувався, а жорстокість «влади рад» не знала меж: забирали все продовольство, за зірваних «п’ять колосків» розстрілювали, а «чорні дошки» ставали смертним вироком для багатьох сіл, відрізаних від світу. Страшні 1932-1933 роки назавжди вписані у національну пам’ять як геноцид українського народу…
Великий Кобзар у символічному ключі у своєму вірші «Чума» (1848 р.), пророкував майбутні біди України: «…Святу неділеньку забули, бо дзвона вже давно не чуть. Сумують комини без диму, а за городами, за тином могили чорнії ростуть… Гробокопателі в селі волочать трупи ланцюгами за царину – і засипають без домовини. Дні минають, минають місяці – село навік замовкло, оніміло і кропивою поросло…» Село, як джерело самобутності нашого народу, було приречене на вимирання. Край, що був «житницею Європи» перетворили на братську могилу… Голодомор став злочином проти всього людства.
Та імперії зла не вдалось «скувати живої душі і слова живого» у ті страшні часи! Знаходились ті, що ставали голосом пролитої української крові, яка взивала до неба про помсту! Не вдалось і у повоєнні 1946-1947 голодні роки знищити національні українські сили. Хоч і збройна боротьба УПА припинилася, крізь роки вогонь волі жеврів у серцях тих, хто пошепки переповідав історії про подвиг та нескореність і підтримував надію на визволення України із московських кайдан!
На жаль, у часи Голодомору та двох штучних голодів держави вільного світу мовчки споглядали на злочини комунізму та їх совість сьогодні не дає змовчати… Коли путінський режим із цинізмом застосовує ті ж жорстокі методи, влаштовує новітній геноцид та прагне поневолити цілий світ, використовуючи збіжжя для створення нового штучного голоду, демократичні сили солідарні із нашою державою та допомагають нам протистояти злу. Лише непримиренність зі злом та прагнення справедливості принесе остаточну перемогу над рашизмом!
Влітку поповнився список країн, що визнали Голодомор геноцидом українського народу – це важлива частина світоглядної боротьби, адже московія заперечує Голодомор та продовжує викривлювати історію. Ми маємо прямо називати винуватців трагедії для того, щоби ніколи знову не знайшлось місце найжорстокішому спланованому масовому вбивству у сучасному світі. Ми маємо молитовно згадувати всіх заморених голодом та невинно вбитих і бути голосом «правди, що робить вільними» (Ів. 8, 37)!
Серед нас є ще живі свідки тих трагічних подій, знайдімо час відвідати їх та почерпнути із їхніх спогадів живу історію – цей найбільший скарб і первинне джерело формування національної пам’яті! Наш святий обов’язок навічно вписати у свідомість української нації спомин про Голодомор-геноцид та передати його нашим дітям. Не для того, щоб вони боялись, а для того, щоб будували своє майбутнє, оглядаючись на минуле. «Радянський серп і молот приніс нам смерть і голод…» – хай ніколи наші діти не йдуть за примарами чужих ідеологій, а плекають націоналізм Героїв ОУН-УПА, як найвищий вияв любові до своєї землі та поваги до сусідньої, та бережуть багатство й культурне надбання свого народу від ворожих зазіхань!
90-ті роковини Голодомору свідчать, що шрами на тілі України відзиваються болем у душі та пам’яттю серця кожного українця. Недарма із покоління в покоління нам передається благоговіння перед хлібом, який гріх викинути; навіть якщо він впав, то треба перехреститись, поцілувати його і з’їсти.
Хай світло свічки, запаленої у пам’ять мільйонів жертв Голодомору, стане символом незгасаючої надії та жаги до життя, яку не вдалось знищити. Хай кожен українець усвідомить цінність хліба, зібраного на своїй землі, що напоєна кров’ю наших мучеників. Просимо Бога, щоб вічною була пам’ять всіх невинно вбитих та заморених голодом. Віримо, що «вони не будуть більше голодувати, і не будуть спраглими… тому що Агнець… буде пасти їх і водитиме до джерел вод життя, і Бог зітре всяку сльозу з їхніх очей...» (Об. 7, 16-17), а їх палка молитва перед маєстатом Всевишнього скріпить наші сили у боротьбі зі злом та неправдою!
