Білецька громада провела в останню дорогу Героя Пишнюка Віталія.
У вівторок, 25 листопада 2025 року, жителі Білецької громади провели в останню дорогу полеглого захисника України Пишнюка Віталія Андрійовича. Воїн віддав життя оберігаючи мир та свободу свого народу від зазіхань московського агресора.
Солдат Пишнюк Віталій Андрійович, 23 жовтня 1986 року народження, був стрільцем-номер обслуги аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини А4350. Після повномасштабного вторгнення він добровільно став до лав Збройних Сил України, щоб дати відсіч агресору. Загинув 2 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Дачне Синельниківського району Дніпропетровської області в результаті атаки FPV-дрона противника.
Віддати данину пам’яті, сотворити спільну молитву за спокій душі нашого захисника, зібралися рідні, близькі та друзі, односельчани та побратими, учні та вчителі Плотицької гімназії, представники місцевого самоврядування та жителі Білецької громади. Всі оплакували велику втрату для матері, що ховала єдиного сина, найріднішого і найдорожчого… Разом присутні склали вдячність за жертовність воїна та висловили співчуття осиротілій родині.
Після прочитання Євангелія зі словом проповіді до присутніх звернувся парох села Плотича отець Олег Каськів. Він роздумав над важливістю національної пам’яті, мови та культури за які своє життя віддав воїн Віталій. Отець наголосив: «Ми просимо, щоб Господь Бог допоміг нам вистояти, вистраждати і перемогти! Ми знаємо, де правда – там Бог. У час коли ми обезвір’юємся, не маємо надії, пам’ятаймо, що світло проб’є темряву, яка прийшла на нашу землю…». Він висловив співчуття матері воїна, закликавши всіх до світлої пам’яті та молитви, які підтримають наш дух.
Перед останньою дорогою від рідного порога, син загиблого воїна Віталія тричі вклонився своєму батькові, просячи благословення. Це благословення лине із небес, де спочивають покоління українських борців за волю України.
Далі похоронна процесія, із сумом і сльозами на очах, під звуки траурного маршу, спів стрілецьких і повстанських пісень, поволі рушила до храму великомученика Димитрія Переможця, де звершили Чин похорону убієнного воїна Віталія.
З церкви рушили на цвинтар по останній блаженній дорозі до тихої пристані і місця спочинку загиблого Героя під звуки похоронного маршу та церковних дзвонів, що виливали тугу та біль, які об’єднали похоронну громаду.
«Від імені Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України прошу Вас прийняти цей прапор як символ Держави, якій він вірно та віддано служив…» – із цими словами скорботна родина загиблого Героя отримала прапор нашої держави, яку ціною власного життя захищав їхній син, чоловік, батько.
При гробі до присутніх звернувся капелан військової частини, де служив полеглий воїн Віталій. Він приніс родині щирі співчуття від командування та побратимів. Капелан наголосив: «Тут є колиска нашої мови, традицій, де ми ходимо до церкви, де наші батьки та діди вмирали, щоб ми говорили своєю мовою та мали свою рідну церкву. А ворог хоче так, щоб ми не мали нічого… Ми повинні зрозуміти, що завдяки цим дітям, які тут стоять, які пройшли пекло війни, яку проводжаємо у вічність, ми маємо можливість обійняти своїх дітей! Ми не маємо марнувати кожного дня, а молитися і змінюватися!».
Важко віднайти слова розради, але віримо, що душа Героя засяє на небозводі у Божому Царстві, прилине у сни та приголубить своїх рідних. Серед тисяч слів є вічне слово Любові: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх…» (Ів. 15:13). Хай ця любов, жертовність та посвята освітить наш шлях, а пам’ять про нашого захисника стане фундаментом на якому підніметься нескорена Українська держава. Герої не вмирають! Герої назавжди залишаються у наших серцях!
Вічна пам'ять та слава Герою! Неминуча відплата ворогам!
